Костянтин Тищенко, 2000 рік.
OCR — Дмитрий Храпов з допомогою OCO.
КЕЛЬТСЬКІ МОВИ — група реліктових мов індоєвропейської родини. У І тис. до н. е. кельтські мови були поширені практично на всій території Європи — від Британських островів і Піренейського півострова до Карпат, Балкан і Малої Азії, про що досі свідчать історичні назви окремих областей: Галісія, Уельс, Валахія, Галичина, м.Галац в Румунії, відомі з історії Галлія (теперішня франція) і Галатія (в центрі Туреччини). Карта Європи рясніє кельтськими топонімами: Аахен, Ам'єн, Анжу, Апеніни, Ардени, Овернь, Беарн, Відень, Балтимор, Болонья, Бонн, Булонь, Брешя Брест (у Бретані), Бретань, Британія, Тренто, Кан, Кагор, Калгарі, Кардиф, Кембридж, Шалон (Каталаунум, місце славетної битви з гунами на чолі з Атілою), Шербур, Клюні, Коньяк, Коїмбра, оз.Комо, Корк, Кемберленд, Девоншир, Дувр, Дублін, Глазго, Юрá, Кент, Лідс, Ліон, Лондон, Лувен, Лімож, Лімузен, Лінц, Маас, Майнц, оМен, р.Марна, Мілан, Мозель, Нансі, Нант, Неймеген, Париж, Реймс, Рен, Седан, Сетубал, Золотурн, р.Сома, р.Темза, Турин, Венеція, Булонь, Болонья, Судети, Вандея, Верона та десяткі інших.
Пізніше зона поширення кельтських мов сильно скоротилася: континентальні кельтські мови всі зникли, в наш час вживані лише 4 острівні: 1) гойдельська група у складі ірландської та гаельської (в Шотландії) і бритська група у складі валлійської та бретонської. В останні десятиріччя робляться спроби відновити менську (зниклу в ХХ ст.) і корнську (зниклу в 1777 р.) шляхом організації випуску друкованих видань і радіопередач цими мовами. Ірландська мова, вивчена або рідна для 1 млн. осіб, є офіційною мовою Ірландії (поряд з англійською). Валлійська (0,5 млн. мовців) поки що не має офіційного статусу, проте ії вживають у пресі й на радіо, викладають як другу мову в школі (поруч з англійською). Бретонська (0,6 млн.) і гельська (бл. 0,1 млн.) являють собою кожна сукупність місцевих говірок без усталеної літературної норми, вживаних у побутовому спілкуванні. Усі мовці кельтськими мовами — двомовні. Загальне число їх — близько 2 млн.
У межах індоєвропейської родини мов кельтські мови стоять найближче до італьських (до складу яких входили оскійська, умбрійська та латинська мови), з якими іноді їх об'єднують в одну італо-кельтську групу. Острівні кельтські мови мають у своїй будові різні відхилення від давнього індоєвропейського типу, які дехто з кельтологів (Ю.Покорні, Г.Вагнер) пояснюють впливом доіндоєвропейського субстрату. До цих “неіндоєвропейських” рис кельтських мов належать: численні комбінаторні звукові зміни (придихання, леніція, пом'якшення, огублення приголосних), інфіксація займенників всередину дієслівних форм; так звані дієвідмінювані прийменники (аналогія є хіба що в семітських мовах); специфічне вживання віддієслівних імен (званих у кельтології інфінітивами — як і в фінології); звичайне розміщення присудку на початку речення та багато інших цікавих рис. Система лічби в ірландській — двадцяткова. У валлійській трапляється таки унікум як dawnaw “18” — буквально 2 по 9!
Найдавніші написи континентальними кельтськими мовами відомі за різними джерелами (іберійськими, етруськими, грецькими, латинськими) датованими 5-4 ст. до н.е.: це окремі написи, глоси, монетні легенди. Найдавніші написи кельтіберійською мовою 3-1 ст. до н.е. виконані т. зв. іберійським письмом, пізніші (переважно на каменях) — латинським письмом. Збереглося понад 70 написів лепонтійською мовою (Пн. Італія) 3-2 ст. до н.е. — етруським письмом, як і написи 2 ст. до н.е. галльською мовою. Відомі також гало-латинські двомовні написи (білінгви). Понад 60 написів з Нарбонської Галлії зроблені грецьким алфавітом. Пам'ятки галльської мови латинським письмом (понад 100) датуються початком н.е. Ірландська засвідчена огамічним письмом від 4 ст. н.е., а від 7 ст. глосами на основі латинського алфавіту. Валлійска відома з 6 ст., її письмові пам'ятки з 8 ст. Частина бритів у 5 ст. переселилася з Корнуельса до Бретані (Франція): історичним продовженням їх мови є бретонська з 9 ст. зафіксована письмово у глосах.
Є певні доказі давнього угрофінського субстрату в гойдельських мовах (давніших на Британських о-вах, аніж бритські). Так, зокрема, ірл. префікс leath — «половина» як у leath-phunt «півфунта» означає «один з двох» перед словами, що позначають парни явища: leath-lámh «одна рука», leath-bhrog «один черевик». Єдина мова Європи, що має таку ж особливість — це угорська (мадярська), fél lába (букв. «півноги) означає «одна з ніг», точнісінько як ірл. leath-chos. Для понять одягти і зняти французька мова має просто mettre і ôter, валлійська — gwisgo і tynnu; але в ірл. cur ar і baint de — так само як і в англ. put on і take off; так і в скандинавських — а це повна аналогія і фінською. Пом'якшені приголосні ірландської мови мають аналоги у волзько-фінських, балтійських і слов'янських, як і звороти типу tá sé ina mhúinteoir anois “він є тепер вчителем”, аналогічні до фінських конструкцій з есивом та слов'янських — з орудним відмінком.
З-поміж кельтських мов валлійська лексика зберігає особливо прозорі паралелізми зі слов'янською: brawd — брат, tad — тато, nef — небо, iaith — язик, derwen — дерево, môr — море, mis — місяць, cryf — кріпкий, bod — бути, berwi — варити. Є і словотвірні аналогії: plant-plentyn “діти-дитина”, pysgod-pysgodyn «риба-рибина», ad-new-yddu «од-нов-ити» тощо.
В українькому словнику зберігаються такі запозичення з кельтських мов як багно, тин, будинок, лудити, полуда, кант, брага, борошно, сало, сокира, кобила, пекло, гуня, ліки, лікар; пізніше з гельської прийшли: бард, клан, віскі. Кельтське походження має назва історичної області в межах сучасної України та Польщі — Галичина.